За нормою статті 19 Земельного кодексу України всі землі України за основним цільовим призначенням поділяються на певні категорії.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про землеустрій» цільове призначення земельної ділянки – використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

За нормами частини 1 статті 90, частини 1 статті 96 Земельного кодексу України, статті 35 Закону України «Про охорону земель» власники і землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок при здійсненні господарської діяльності зобов’язані забезпечувати використання земельних ділянок за цільовим призначенням.

Види цільового призначення земель визначено Класифікацією видів цільового призначення земель (далі – Класифікація КВЦПЗ), затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010  № 548 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 01.11.2010 за № 1011/18306.

Відповідно до пункту 1.4. вищеназваної Класифікації КВЦПЗ визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, типами забудови, типами особливо цінних об’єктів.

За нормою частини 1 статті 20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України.

Відповідно до частини 3 статті 20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земельних ділянок приватної власності здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок.

Зміна цільового призначення земельних ділянок приватної власності провадиться:

– щодо земельних ділянок, розташованих у межах населеного пункту, – сільською, селищною, міською радою;

– щодо земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, – районною державною адміністрацією, а щодо земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, що не входять до території району, або в разі якщо районна державна адміністрація не утворена, обласною державною адміністрацією.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється в порядку, встановленому законом.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-¹  Земельного кодексу України.

Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у місячний строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, погодженого в порядку, встановленому статтею 186-¹ Земельного кодексу України, приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зміну її цільового призначення.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у зміні цільового призначення земельної ділянки або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Відповідно до частини 5 статті 20 Земельного кодексу України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 Земельного кодексу України.

Наслідки порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель визначені статтею 21 Земельного кодексу України.

Звертаємо увагу на те, що 17 червня 2020 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 2280 «Про внесення змін до Земельного кодексу України та інших законодавчих актів щодо планування використання земель», який набирає чинності через один рік з дня його опублікування. Положення цього Закону внесли суттєві зміни до статті 20 Земельного кодексу України.