Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийняті відповідно до них нормативно-правовими актами (ст. 3 Земельний кодекс України).

Статтею 7 Земельного кодексу України, який діяв до 01.01.2002, було передбачено, що Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, земля у постійне користування надається, у тому числі, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

За нормою статті 92 Земельного  кодексу України, який набув чинності з 01.01.2002, право постійного користування земельною ділянкою – це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Вичерпний перелік осіб, які мають право отримати із земель державної та комунальної власності земельну ділянку в постійне користування, визначений частиною 2 статті 92 Земельного кодексу України.

Зі змісту частини другої статті 92 Земельного кодексу України вбачається, що передача земельної ділянки у постійне користування громадянам не передбачена.

Земельний кодекс України чітко розмежовує поняття права власності та право користування земельною ділянкою, закріплюючи права власників земельних ділянок статтею 90, а права землекористувачів – статтею 95 Земельного кодексу України.

Так, відповідно до пункту «а» статті 90 Земельного кодексу України власник земельної ділянки має право продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину. Аналіз норм, закріплених статтею 95 Земельного кодексу України свідчить про те, що землекористувач позбавлений права розпоряджатися земельною ділянкою на свій розсуд.

Аналогічні правові норми закріплені статтями 317, 319, 373 Цивільного кодексу України.

За нормою частини 4 статті 25 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

Коло питань, пов’язаних із спадкуванням, врегульовано главою 84 Цивільного кодексу України. Відповідно до ст.1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Виходячи з вищевикладеного, за нормами цивільного законодавства успадкувати можливо те майно, яке на момент смерті спадкодавця належало йому на праві власності, а не на праві користування.

Таким чином, право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі за № 6-2329 цс16.

Відповідно до частини 5 статті 116 земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Виключний перелік припинення права постійного користування земельною ділянкою визначено статтею 141 Земельного кодексу України,  серед яких відсутня підстава для припинення права постійного користування землею у зв’язку зі смертю землекористувача.

Виходячи з вищевикладеного, у зв’язку із невизначеністю в земельному законодавстві припинення права постійного користування землею у зв’язку зі смертю землекористувача,  питання повинно вирішуватись у судовому порядку.

За нормою статті 124 Конституції юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.