Відповідно до норм ст. 6, 17, 48, 56 Земельного кодексу України (в редакції 18.12.1990) громадянам передавались у власність земельні ділянки для ведення особистого підсобного господарства.
За нормою статті 56 Земельного кодексу України (в редакції 18.12.1990) громадянам передавались у власність для ведення особистого підсобного господарства громадянам за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів передаються безплатно у власність земельні ділянки, в межах населених пунктів, у розмірах, вказаних у земельно-облікових документах, або надаються безплатно у власність у розмірі не більше 0,6 гектара. За бажанням громадян їм додатково можуть надаватися земельні ділянки у користування.
Загальна площа цих ділянок не повинна була перевищувати 1 гектара. Збільшення розмірів земельних ділянок до 2 гектарів провадилось за погодженням з обласною Радою народних депутатів.
Таким чином, в рамках діючого на той час земельного законодавства, громадянин мав право отримати у власність земельну ділянку для ведення особистого підсобного господарства загальною площею 0,6 га. Площа земельної ділянки, яка перевищувала норму безоплатної приватизації до 2 га передавалась громадянину в постійне користування за погодженням з обласною радою.
З 01.01.2002 набув чинності Земельний кодекс України від 25.10.2001, в якому з’явилось поняття «особисте селянське господарство».
Відповідно до роз’яснення Державного комітету України по земельних ресурсах (лист від 05.04.2002 № 14-22-4/2080) поняття «особисте підсобне господарство (ст. 56 Земельного кодексу України від 18.12.1990) та «особисте селянське господарство» (ст. 33 Земельного кодексу України від 25.10.2001) за змістом тотожні.
Так, за нормою статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, у тому числі, для ведення особистого селянського господарства – не більше 2,0 гектара.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про особисте селянське господарство» громадяни України, які реалізували своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства в розмірі менше 2,0 гектара, мають право на збільшення земельної ділянки в межах норм, установлених статтею 121 Земельного кодексу України для ведення особистого селянського господарства.
Виходячи з вищевикладеного, Закон дає право громадянам, які реалізували своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства в розмірі менше 2,0 гектара, на збільшення земельної ділянки в межах норм, установлених статтею 121 Земельного кодексу України для ведення особистого селянського господарства.
Це збільшення може відбуватися шляхом:
1) передачі земельної ділянки із земель комунальної чи державної власності в порядку, визначеному частинами 6-9 статті 118 Земельного кодексу України;
2) приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, відповідно до державного акту на право постійного користування землею, в порядку, визначеному частинами 1-2 статті 118 Земельного кодексу України.
Зупинимося докладніше на другому випадку, коли право користування громадянина на земельну ділянку для ведення «особистого підсобного господарства» посвідчено державним актом на право постійного користування землею.
За нормою пункту 2 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.
У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).
Коло суб’єктів, які є розробниками такої документації, визначено статтею 26 Закону України «Про землеустрій».
Взаємовідносини замовників і розробників документації із землеустрою регулюються законодавством України і договором.
Склад технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) визначено статтею 55 Закону України «Про землеустрій».
На підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) земельну ділянку, яка перебуває у постійному користуванні громадянина, здійснюється державна реєстрація земельної ділянки відповідно до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051.
Після внесення відомостей про земельну ділянку до Державного реєстру земель громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України.
За результатом розгляду заяви відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у місячний строк приймають рішення щодо передачі земельної ділянки у власність.
З урахуванням вищевикладеного, в рамках чинного земельного законодавства громадянам передаються у власність земельні ділянки «для ведення особистого селянського господарства».
