Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (ст. 3 Земельного кодексу України).
Частиною 2 статті 7 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» визначено, що суб’єктом права власності у підприємстві є підприємство як юридична особа, а його члени – в частині майна, яку вони одержують при виході з підприємства.
Відповідно до частини 3 статті 9 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» у разі виходу з підприємства його члени мають право на пай натурою, грішми або цінними паперами відповідно до розміру та структури пайового фонду або в іншій, за згодою сторін, формі.
Нормами пунктів 1, 2, 6 Указу Президента України від 08.08.1995 № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» визначено, що паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).
У разі виходу власника земельної частки (паю) з колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства за його заявою здійснюється відведення земельної ділянки в натурі в установленому порядку і видається державний акт на право приватної власності на цю земельну ділянку.
Після видачі громадянинові державного акту на право приватної власності на земельну ділянку сертифікат на право на земельну частку (пай) повертається до районної державної адміністрації.
Пунктом 17 Прикінцевих положень Земельного кодексу України, який набув чинності з 01.01.2002, визначено, що сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.
Отже, реалізовувати свою правосуб’єктність щодо земель колективної власності громадяни-співвласники могли або через прийняття розпорядчих рішень загальних зборів колективу співвласників, або через виділення власної частки (паю) в натурі (на місцевості) із заміною земельного сертифікату на державний акт на право приватної власності на виділену земельну ділянку та припиненням подальшої правосуб’єктності щодо решти земель колективної власності.
Тобто, з моменту виділення в натурі земельної ділянки та отримання власником земельної частки (паю) державного акту на право приватної власності на землю, вказана особа виходить зі складу колективного сільськогосподарського підприємства у зв’язку з реалізацією права, визначеного ч. 2 ст. 7 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство».
Крім того, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні» (далі – Закон) від 10.07.2018 № 2498-VIII, який набув чинності з 01.01.2019, внесено зміни до розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України та доповнено пунктом 21 такого змісту: «Установити, що з дня набрання чинності Законом землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності».
