Для Одеської області як регіону з величезним сільськогосподарським потенціалом і багатою аграрною історією питанням рівня національної безпеки є дотримання належних правових засад раціонального використання та ефективної охорони земель сільськогосподарського призначення. Основну частину цих земель складають сільськогосподарські угіддя, до яких за нормою частини 2 статті 22 Земельного кодексу України віднесено також сіножаті та пасовища.

Основні засади правового режиму використання пасовищ та сіножатей визначені статтею 34 Земельного кодексу України.

Так, за нормою статті 34 Земельного кодексу України громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища.

Таким чином, законодавець визначає два варіанти отримання земельних ділянок для сінокосіння та випасання худоби:

а) індивідуально — громадянами за процедурою отримання земельних ділянок для сінокосіння і випасання худоби в оренду;

б) у порядку загального користування — через створення органами виконавчої влади громадських пасовищ.

Питання створення громадських пасовищ та оформлення права користування ним на сьогодні залишається для сільських та селищних рад дуже актуальним.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Однак, за нормою статті 8 Господарського кодексу України держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб’єктами господарювання.

Відповідно до частини 3 статті 8 Господарського кодексу України господарська компетенція органів державної влади та органів місцевого самоврядування реалізується від імені відповідної державної чи комунальної установи. Безпосередня участь держави, органів державної влади та органів місцевого самоврядування у господарській діяльності може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Тому, з метою реалізації положень статті 34 Земельного кодексу України відповідному органу місцевого самоврядування необхідно створити комунальне підприємство, на яке розповсюджується положення частини 2 статті 92 Земельного кодексу України, а саме: набуття права постійного користування землею із земель комунальної власності.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування врегульовано статтею 123 Земельного кодексу України.

З урахуванням вимог вказаної статті комунальному підприємству слід звернутись до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення та до нього додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки.

Після цього, підприємству необхідно замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки шляхом укладання з виконавцем робіт відповідного договору.

Зазначений проект землеустрою підлягає погодженню в порядку, встановленому статтею 186¹ Земельного кодексу України та подальшому затвердженню Головним управлінням шляхом прийняття наказу, яким одночасно здійснюється передача земельної ділянки у користування.

Право постійного користування земельною ділянкою виникає з моменту державної реєстрації відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Одвічна турбота і водночас радість для селян — худоба. В умовах сьогодення питання створення громадських пасовищ є дуже актуальним для територіальних громад та сприятиме зниженню соціальної напруги серед населення. Адже випасають худобу, як правило, за межами населених пунктів на землях сільськогосподарського призначення державної власності без оформлення відповідно до вимог чинного законодавства права користування такими земельними ділянками. Проблему розв’язує створення громадських пасовищ.