Коло питань пов’язаних із правом земельного сервітуту, врегульовано главою 16 Земельного кодексу України.
Відповідно ч. 1 ст. 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту – це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).
Зміст сервітуту визначено статтею 403 Цивільного кодексу України.
Земельна ділянка – це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (ч. 1 ст. 79 Земельного кодексу України).
Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру (ч. 1
ст. 79-1 Земельного кодексу України).
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера (ч. 4 ст. 79-1 Земельного кодексу України).
Звертаємо увагу, що земельний сервітут може бути встановлений лише на сформованій земельній ділянці.
Види права земельного сервітуту визначені статтею 99 Земельного кодексу України.
Власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів:
а) право проходу та проїзду на велосипеді;
б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху;
в) право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм);
в-1) право на будівництво та розміщення об’єктів нафтогазовидобування;
в-2) право на розміщення об’єктів трубопровідного транспорту;
г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку;
ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку;
д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми;
е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми;
є) право прогону худоби по наявному шляху;
ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд;
з) інші земельні сервітути.
Статтею 100 Земельного кодексу України визначено порядок встановлення земельних сервітутів.
Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.
Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Аналогічна правова норма закріплена статтею 402 Цивільного кодексу України.
Дія земельного сервітуту визначена нормою статті 101 Земельного кодексу України.
Дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлений земельний сервітут, до іншої особи.
Земельний сервітут не може бути предметом купівлі-продажу, застави та не може передаватися будь-яким способом особою, в інтересах якої цей сервітут встановлено, іншим фізичним та юридичним особам.
Власник, землекористувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено земельний сервітут, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом.
Власник земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право на відшкодування збитків, завданих встановленням земельного сервітуту.
Випадки припинення дії земельного сервітуту визначені статтею 102 Земельного кодексу України та статтею 406 Цивільного кодексу України.
Звертаємо Вашу увагу на те, що державна реєстрація прав сервітуту, які поширюються на частину земельної ділянки, здійснюється після внесення відомостей про таку частину до Державного земельного кадастру (ч. 11 ст. 79-1 Земельного кодексу України).
Аналогічна правова норма закріплена частиною 1 статті 29 Закону України «Про Державний земельний кадастр» (далі – Закон) та
пунктом 125 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012
№ 1051 (далі – Порядок).
Відомості про межі частини земельної ділянки, на яку поширюється право суборенди, сервітуту, вносяться до Державного земельного кадастру на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право суборенди, сервітуту (ч. 6 ст. 21 Закону).
Перелік документів, який включає технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, зазначено в статті 55-1 Закону України «Про землеустрій».
Відповідно до абзацу другого частини першої статті 29 Закону відомості про суборенду, сервітут, які поширюються на частини земельних ділянок, вносяться до Державного земельного кадастру на підставі заяви правонабувача, сторін (сторони) правочину, за яким виникає право суборенди, сервітуту, або уповноважених ними осіб.
Пунктом 126 Порядку визначено, що для внесення до Державного земельного кадастру відомостей про межі частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту, заявник подає:
1) заяву за формою згідно з додатком 25 Порядку;
2) документи, на підставі яких набувається право суборенди, сервітуту, із зазначенням меж частини земельної ділянки, на яку поширюється таке право;
3) документацію із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право суборенди, сервітуту;
4) електронний документ.
З урахуванням вищевикладеного, земельний сервітут може бути встановлений лише на сформованій земельній ділянці, а після внесення відомостей до Державного земельного кадастру підлягає державній реєстрації прав в порядку, встановленому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».