За нормою статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Права іноземців гарантовані статтею 26 Конституції України, в якій зазначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, – за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Виходячи з вищевикладеного, законодавець розмежовує права і обов’язки громадян України та іноземців.
Суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею – земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України. а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (ст. 3 Земельного кодексу України).
Відповідно до частини 5 ст. 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземцям, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.
Право власності на землю громадян врегульовано статтею 81 Земельного кодексу України.
Відповідно до частин 2, 3 статті 81 Земельного кодексу України іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.
Іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до частини другої цієї статті у разі:
а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;
б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності;
в) прийняття спадщини.
За нормою частини 4 статті 81 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.
Виходячи з вищевикладеного, єдиною підставою отримання у власність іноземним громадянином земельної ділянки сільсько-господарського призначення – це прийняття спадщини.
За нормами земельного законодавства невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених Земельним кодексом України, є підставою для припинення права власності на земельну ділянку (пункт «е» ст. 140 Земельного кодексу України).
Невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених Земельним кодексом України є підставою для примусового припинення прав на земельну ділянку (пункт «д» ст. 143 Земельного кодексу України).
Відповідно до ст. 145 Земельного кодексу України, якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за Земельним кодексом України не може перебувати в її власності, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права.
У випадках, коли земельна ділянка цією особою протягом встановленого строку не відчужена, така ділянка підлягає примусовому відчуженню за рішенням суду.
Примусове відчуження здійснюється виключно на підставі відповідного судового рішення.
Виходячи з вищевикладеного, нормами Земельного кодексу України чітко визначені права іноземців щодо успадкування земельних ділянок сільськогосподарського призначення та обов’язок припинити право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення шляхом її відчуження протягом року.
Захищаючи права іноземців на отримання земельних ділянок сільськогосподарського призначення у власність шляхом успадкування, українським законодавством встановлений річний термін на відчуження такої земельної ділянки. При цьому пункт 15 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України, яким встановлено заборону купівлі-продажу або іншим способом відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, не поширюється на ці правовідносини, оскільки положення частини четвертої статті 81 Земельного кодексу України є імперативними.
